За 10 км від білоруського кордону – як живуть люди в одному з сіл на Овруччині

Село Виступовичі Овруцької громади розташоване за 10 кілометрів до кордону із Білоруссю. До 1986 року тут проживали півтори тисячі людей. За словами старости Руднянського старостату Ніни Ігнатюк, станом на 1 січня 2025 року в селі залишилися 15 жителів. Більшість із них — пенсіонери.

Посадовиця розповіла, що люди із прикордонного села почали виїжджати, покидаючи батьківські оселі, після аварії на Чорнобильській АЕС, пише Суспільне.

“Раніше Виступовичі — це було більш-менш велике село. Тут був будинок культури, приміщення сільської ради, пошта, гуртожиток, дитячі садочки, три магазини. У 1986 році — після аварії на Чорнобильській АЕС — запровадили другу зону добровільно-обов’язкового відселення. Дали людям компенсацію за старі будинки, і люди почали покидати рідні оселі: їхали хто куди хотів та хто куди міг“, — сказала староста Ніна Ігнатюк.

Ніна Ігнатюк, староста Руднянського старостату, Овруцька громада, 8 січня 2025 року.

 

Зі слів старости, до прикордонного села сьогодні не їздять рейсові автобуси, у селі немає асфальтованої дороги, немає магазинів, аптек, ані тим більше інших закладів соціально-культурної інфраструктури.

 

“Продукти раз у місяць у село доставляє автолавка. Це — послуга пересувного відділення “Укрпошти”. Привозять людям харчі та інші потрібні у побуті речі, а також газети. Із Овруча сюди спеціально ніхто нічого не привозить, бо тут — пункт пропуску. І дорога неблизька, а пальне дороге”, — сказала Ніна Ігнатюк.

 

 

Жителька прикордонного села Виступовичі Ніна Гуненко розповіла, що вона — одна із небагатьох людей, які наразі проживають у прикордонному селі. Каже, їй 77 років. У батьківській оселі вона залишилася сама.

“У мене тільки внуки є, проте вони живуть в Білорусі. Зараз у нас поставили на вишці підсилювач, то білоруський зв’язок не ловить, то по Вайберу телефонуємо щодня один одному. Внучка двічі на день телефонує: рано та ввечері, а внук — рідше. У мене був син 1976 року народження. У 1995 році помер. Він був інвалідом дитинства. І донька у мене була 1972 року народження. Померла у 2020 році. Всі тут народилися. Тільки тепер у мене родини вже немає”, — сказала жителька села Ніна Гуненко.

Ніна Гуненко, жителька прикордонного села Виступовичі

Дім жительки села Ніни Гуненко у селі Виступовичі

 

Зі слів жінки, вона не тримає ані худоби, ані свійської птиці. Має лише кота.

 

“Нічого не тримаю, бо я сама живу. По-перше, це важко тримати, а по-друге, у мене вистачає роботи: обробляю город. Щоб було все своє: картопля, буряки, квасоля, перець, помідори, огірки, капуста, кукурудза — всього потроху. Важко, але я працює помаленьку. Втомлюсь, сяду, відпочину і далі працюю. Шо не можу зробити, то залишаю на наступний день”, — розповіла Ніна Гуненко.

 

Житель села Виступовичі Михайло Євсійчук сказав, що після аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році він теж нікуди не поїхав.

 

“Мені 50 років, а, здається, нещодавно до школи ходив. Коли так живеш, то непомітно, а коли хтось звідкись приїжджає у село, то помічає, що тут все заросло, і хати пустками стоять. Там щось згоріло, там розвалилося, там розібрали та вивезли хату в інше село. Скільки таких випадків було”, — сказав Михайло Євсійчук.

 

Михайло Євсійчук, житель села Виступовичі

 

 

Зі слів чоловіка, у селі роботи немає, тому він тримає господарство, вирощує городину та допомагає сусідам.

“Щось допоможу якійсь бабусі і зароблю гроші на хліб. Але які тут пенсіонери, у них здоров’я немає. Треба допомагати один одному. Косити ж оце все навколо треба, бо дуже боюся пожеж. А для цього здоров’я потрібне”, — розповів житель відділеного прикордного села Михайло Євсійчук.