Родина з Малина понад рік шукає безвісти зниклого Василя Мургу

28-річний військовий Василь Мурга з Малина на Житомирщині зник у листопаді 2024 року під час виконання бойового завдання на Курщині.

Дружина військового Надія Мурга розповіла що з того часу немає жодної офіційної інформації про його долю, пише Суспільне.

За словами жінки, Василь був найстаршою дитиною в родині, родом з Нових Вороб’їв. Чоловік був дуже майстровитий — все міг відремонтувати, розповіла жінка. З її слів, після закінчення коледжу Василь працював на місцевих підприємствах, новому вчився просто на виробництві, останнє місце роботи — будівництво у Києві.

Жінка розповіла, що головою сім’ї Василь став у серпні 2018 року. Родина жила дружньо, злагоджено, разом придбали половину будинку й хотіли облаштувати житло, розказала Надія Мурга. Зі слів жінки, у них народилася донька Поліна, з якою у Василя був особливий зв’язок.

“Сім’я у нього була на першому плані. На пологах він тримав мене за руку від початку до кінця. Поліну на руки теж взяв першим — між ними одразу з’явився особливий зв’язок. Називав нас “мої дівчатка”, — розповіла жінка.

За її словами, постійні вимушені поїздки чоловіка та робота в інших містах відображалися на доньці, яка росла. Їй не вистачало тата, вона сумувала за ним, а він — за нею, розповіла жінка.

“Коли приїжджав додому, донька буквально “липла” до нього: у гаражі разом щось крутили, розбирали, переносили. Він нервував, коли вона трохи заважала, але завжди сміявся й казав, що навчить її всьому, що вміє сам. Він любив дітей — і племінників, і маленьку племінницю, яку хрестив. Полінка відчувала, коли він повернеться з робочої зміни. Зустрічала його за півгодини до того, як він переступить поріг. Як знала— відомо лише їй”, – розповіла Надія Мурга.

Коли почалася повномасштабна війна, чоловік не мав військового досвіду, але у військкоматі поновив дані, розповіла кореспондентам Суспільного жінка. Зі слів Надії, у травні 2024 року чоловіку прийшла повістка, і він, не вагаючись, пішов служити. За її словами, після навчання Василя направили у 80-ту окрему десантно-штурмову бригаду, де він став командиром відділення.

“Чоловік спочатку перебував у Донецькій області, під Дружківкою. А потім він служив на Сумському напрямку. Там почалася підготовка до Курської операції. Ми розуміли, що буде набагато важче, адже це навіть не Україна — чужі люди, все чуже”, — розповіла Надія.

На Курщині Василь із побратимами пробув три місяці, розказала жінка. За цей час він виходив декілька разів на відеозв’язок у перервах між завданнями.

“Я бачила, як там важко, по його вигляду та по його мові. Вони відбивали атаки ворога, який був у рази сильніший”, — розказала жінка.

Надія розповіла, що 20 листопада говорила з командиром, який запевняв, що все добре, хоча з чоловіком не було зв’язку дев’ять днів. Зі слів жінки, потім були сильні обстріли. Надія розказала, що їхня донька у день зникнення теж ніби відчувала – малювала малюнки з татом, у неї змінився настрій.

25 листопада 2024 року прийшло офіційне сповіщення, що 23 листопада Василь Мурга пропав безвісти, розповіла жінка.

“Було важко. Я не знала, що робити, до кого звертатися, де шукати інформацію. Важко, коли повертають тіла і хоронять рідних, але коли живеш у невідомості — це ще складніше. Кожен день змушуєш себе робити звичні речі. Але життя вже не те, воно в пошуку, у бажанні тримати хоч якусь зачіпку”, — розповіла жінка.

Зі слів Надії, перші місяці вона тяжко переживала, а потім почала пошуки — через соцмережі, побратимів, їхніх родичів і знайомих. Жінка розповіла, що зверталася до Червоного Хреста та координаційного штабу, їздила на акції до Києва, де дізналася більше інформації від одного з побратимів, на жаль, невтішної. За словами жінки, їй розповіли, що чоловіка контузило, а потім – що його немає серед живих. Надія розповіла, що одна з організаторок акції сказала: не побачила — не вір.

Надія Мурга розказала, що відтоді вона бере участь у кожній акції щодо полонених і зниклих безвісти у Малині та продовжує пошуки. На акції бере з собою доньку, яка зараз навчається у першому класі, розповіла жінка.

“Ми часто бачимо нашого тата уві сні. І я, і донька. У її снах тато обіймає її, каже, що завжди буде поруч. Вона прокидається й розповідає мені. Її зв’язок із татом нікуди не зник — він просто став іншим, невидимим, але від того не менш сильним. І мені Василь сниться. Ми мали багато мрій, хотіли на море разом з’їздити, будинок відбудувати. Всім болить. Болить тим, хто отримує звістку про загибель, болить і тим, хто живе у невідомості і чеканні. Але ми продовжуємо чекати нашого тата”, — розказала жінка.