Бойовий медик із Малина, зниклий на Луганщині, виявився у полоні — родина отримала два листи

30-річний бойовий медик Ігор Шевцов з Малина зник безвісти на Луганщині 31 грудня 2024 року. Згодом батьки Ігоря дізналися, що син вижив після обстрілів та поранень і перебуває у полоні. Восени 2025 року сім’я отримала від Ігоря 2 листи, у яких він написав, що живий і рахує дні до зустрічі з рідними.

Про це Суспільному розповіла матір полоненого військового Людмила Шевцова.

“Ігор — наш єдиний син, така бажана і довгоочікувана дитина. Змалку він любив футбол, собак, риболовлю та прогулянки в лісі. Був жвавим і трохи бешкетним, але справедливим”, — говорить жінка.

Зі слів Людмили, Ігор мріяв стати офіцером. Після 9 класу пішов вступати до військового ліцею — посилено готувався, але не пройшов відбір. Згодом невдалою виявилася спроба вступити і до Київського політехнічного інституту — для вступу не вистачило половини балу, тож, Ігор пішов вчитися на зубного техніка до столичного медучилища.

Ігор Шевцов з матір’ю Людмилою. Фото надане Суспільне Житомир Людмилою Шевцовою

Людмила Шевцова говорить, що під час Революції гідності її син разом з іншими студентами допомагав пораненим на Майдані.

Згодом Ігор паралельно з навчанням почав працювати — ремонтував машини, був водієм КРАЗу на одному з видобувних підприємств.

Мобілізували Ігоря Шевцова 25 лютого 2022 року. З перших днів він служив як медик в населених пунктах Житомирської області та на кордоні з Білоруссю у складі 115 бригади Територіальної оборони. У 2023 році Ігоря перевели на Харківщину. У складі третьої окремої штурмової бригади чоловіка направили до Ізюма, а згодом — на Луганщину.

Ігор Шевцов надає медичну допомогу побратиму. Фото надане Суспільне Житомир Людмилою Шевцовою

“Ігор дуже оберігав нас від негативу, все спілкування було позитивним, незважаючи на якісь обставини. Одного разу попередив, що йде на завдання на 5 днів. Востаннє ми спілкувалися 30 грудня 2024 року. Син написав: “У мене все добре, не хвилюйтеся, можливо, не буде зв’язку, я вас люблю!” — розповіла Людмила Шевцова.

Ігор Шевцов. Фото надане Суспільне Житомир Людмилою Шевцовою

6 січня 2025 року рідним повідомили про те, що Ігор зник безвісти.

“Це був страшний момент — відчуття, ніби життя зупинилося. Ніби мене кинджалом пронизали. Я була на роботі, коли подзвонив чоловік, якому зателефонували з ТЦК”, — говорить матір Ігоря.

Сім’я почала процес пошуків, і вже за кілька днів з каналів у Telegram вдалося дізнатися, що Ігор — у полоні. Саме там було опубліковане відео, де він розповів, за яких обставин потрапив у полон.

“Так я дізналася, що, йшовши на позицію, хлопці збилися з маршруту, а коли вже прийшли на позицію, то зразу почався багатогодинний штурм з боку ворога. Неможливо було навіть голову підняти — летіло з гранатометів, мінометів, дрони зі скидами, FPV-дрони. Хлопці отримали поранення, син — теж. Його поранення було важким: вся права сторона та легені пробиті осколками. Завдяки вчасно наданій допомозі син залишився живим”, — розповіла Людмила Шевцова.

У березні 2025 року родині зателефонували з Червоного Хреста, повідомивши про підтвердження Росією інформації, що Ігор — в полоні.

“У вересні 2025 року ми отримали через Червоний Хрест звістку, що є лист від Ігоря. Він був датований червнем 2025 року. Другий — прийшов у листопаді 2025 року і був без дати. Листи приблизно однакового змісту: “Мамочко, таточку! Я жив, здоров. Я вас дуже люблю, рахую дні і чекаю зустрічі! Ваш любий синок Ігорьок”, — говорить Людмила Шевцова і додає, що вони теж написали 4 листи, втім, не знають, чи дійшли вони до сина.

Людмила Шевцова на акції на підтримку полонених і зниклих безвісти. Малин, Житомирщина. Фото надане Суспільне Житомир Людмилою Шевцовою

Батько Ігоря Шевцова Володимир на акції на підтримку полонених і зниклих безвісти. Малин, Житомирщина. Фото надане Суспільне Житомир Людмилою Шевцовою

Наразі родина Ігоря Шевцова долучається до акцій на підтримку військовополонених і зниклих безвісти — виходять на акції не лише у Малині, а й їздять до Житомира та Києва.

“Хтось каже, що це марно, але я так не думаю. Ми є їхнім голосом. Ми говоримо за людей, які не можуть самі за себе сказати. Кожне слово, яке ми кажемо, люди чують. Нам, батькам, чекати, не знаючи, де твоя дитина, що з нею, чи вона голодна, холодна, чи не ображають її — це нестерпно. Тут у Ігоря його дівчина, його сім’я, яка його дуже чекає. Ми живемо в невідомості, постійному стресі. Залишається тільки чекати і молити Бога про повернення нашого синочка. Так хочеться, щоб і він від нас отримав звістку та знав, що ми його любимо, чекаємо і боремося за нього!”– говорить Людмила Шевцова.

Дівчина Ігоря Шевцова Людмила Сірош на акції на підтримку полонених і зниклих безвісти. Фото надане Суспільне Житомир Людмилою Шевцовою